СПК — це функціональний синдром для якого характерний хронічний біль у животі та зміна характеру випорожнень за відсутності будь-якої органічної причини. Даний стан пов’язаний із значним психологічним дистресом та супутніми психіатричними захворюваннями, зокрема, тривожними розладами (30-50%), депресією (70%), харчовими розладами та суїцидальними думками.
За різними даними від 11% до 30% населення світу страждає СПК.
Дуже часто в пошуках відповіді на те «що зі мною коїться?» пацієнт витрачає багато коштів, часу та якість життя.
Частіше з даним діагнозом до медиків звертаються жінки; уражає людей від 20 до 40 років.
Етіологія цього синдрому є багатофакторною і пов’язана з:
🧬порушенням регуляції між мозком і кишкою,
🧬зміненою моторикою шлунково-кишкового тракту,
🧬вісцеральною гіперчутливістю,
🧬інфекційними факторами,
🧬підвищеною імунологічною реактивністю,
🧬генетичною сприйнятливістю
🧬 психосоціальними факторами.
Зв'язок між центральною нервовою системою та кишковою нервовою системою є двусторонним: мозок впливає на функцію кишкової нервової системи, а кишечник впливає на мозок через вагусні та симпатичні аференти.
Тому і симптоми можуть бути викликані дисфункціями у центральній нервовій системі, або в кишечнику, або їх поєднанням.
Стрес часто погіршує симптоми пацієнтів із СПК. Гіперактивація Гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи може призвести до розвитку СПК.
Встановлено, що шлунково-кишкові симптоми виникають у зв’язку із підвищенням рівня страху, тривоги та стресу.
Від 54 до 94% пацієнтів із СПК мають супутні психічні розлади.
Психосоціальні стресори можуть сприяти схильності, виникненню та підтримці симптомів СПК, а також впливають на результат лікування.
Звідси і виходить, що лікуванням СПК має займатися команда фахівців:
гастроентеролог, психіатр та психотерапевт.
Одним із медикаментозних варіантів лікування є антидепресанти. Щодо психотерапії, то методом вибору є КПТ.
Вiдповiдно до діагностичних критеріїв СПК визначається як рецидивуючий абдомінальний біль/дискомфорт принаймні 3 дні на місяць протягом останніх 3-х місяців та пов'язаний з двома або більше з наступного:
а) відчуття покращення після акту дефекації,
б) початок симптомів пов'язаний із зміною частоти актів дефекації
в) початок симптомів пов'язаний зі зміною форми/зовнішнього вигляду стулу.