Признавайтесь, хто ще не любить годинами гратися?
🔸 Я люблю обіймати своїх дітей. Люблю читати їм книжки. Люблю гуляти з ними, говорити перед сном, готувати разом сніданок, слухати їхні історії, дивитися як вони ростуть.
Але гратися в машинки, нескінченні рольові ігри, годину бігати в доганялки, чи будувати десятий поверх LEGO- ні, не люблю.
📌 І це не робить мене поганою мамою.
🔸 Сучасним батькам нав’язали думку, що вони мають постійно розважати дітей. Бути аніматорами. Грати 24/7. Бути «ідеальними залученими батьками»
Дупу підітри, на розвивашки звози, нагодуй, одягни, будь добрим, книжки читай і ще грай 3 години підряд. Та я ж не робот...
🔸 Дитині насправді не потрібна мама-клоун. Дитині потрібен дорослий, який емоційно стабільний, доступний, живий і справжній.
У нормі діти мають вміти гратися самостійно. Саме так розвивається фантазія, ініціативність, витримка, творчість і навички саморегуляції.
І так, дитині має бути нудно!!!
🔸 Коли дорослий постійно включений у гру- дитина звикає до постійної стимуляції. їй стає нудно самій із собою. Вона перестає шукати власні ідеї. І починає постійно вимагати зовнішніх
І ще одна важлива річ, яку я хочу сказати батькам: ви маєте право не любити дитячі ігри.
🔸 Я люблю ігри на природі. Але в дітей стільки енергії, що Матвій так просить грати годинами, а мене вистачає на 20 хвилин.
🔸 Можна бути чудовою мамою і при цьому не хотіти 3 години поспіль катати трактор по підлозі. Можна любити свою дитину - і втомлюватися від гри. Можна бути теплим, турботливим, включеним батьком, але не отримувати задоволення від «кухні», «магазину» чи «хованок».
І дітям не потрібні ідеальні батьки. їм потрібні справжні. ❤️
🔸 Тому якщо ви зараз читаєте це і відчуваєте провину через те, що не любите гратися зі своїми дітьми - видихніть. З вами все нормально.
Любов до дитини вимірюється не кількістю зіграних партій у лото. А відчуттям безпеки, прийняття і близькості поруч із вами.
